XX століття настільки заплутало історичні події, що у них загубилися не лише долі «маленьких людей», а й цілком відомих, таких як черкаський поет і письменник Лесь Гомін. На щастя, комуністичний режим не позбавив поета життя, чого не можна сказати про інших представників «Розстріляного відродження». Попри свою приналежність до плеяди репресованих письменників, Лесь Гомін зміг пережити сталінізм і зробити свій внесок у розвиток української культури. Детальніше на cherkaski.info.
Ранній період життя
Народився Лесь Гомін (справжнє ім’я – Олександр Королевич) 30 березня 1900 року у місті Черкасах у багатодітній сім’ї візника-різнороба. Роки дитинства та юнацтва майбутнього поета пройшли у рідному місті. Тут Олександр здобув початкову освіту, проявивши талант до мовознавства.
Закінчивши школу, у 1918 році Олександр прибуває до Києва, де він вступає до філологічного факультету Імператорського університету св. Володимира. У студентські роки Олександр запалився поетичною творчістю, ще сильніше полюбивши політ українського слова.
Юні роки поета припали на часи Української революції та українсько-більшовицьких війн. У 1919 році Олександр Королевич активно співпрацює з багатьма київськими газетами, публікуючи на їх сторінках свої перші ліричні твори.
Так сталося, що Олександр потрапив під вплив комуністичної пропаганди, тому з лютого 1920 року молодий поет подався добровольцем до Червоної армії. У лавах більшовиків Олександр служив у транспортній системі і структурах боротьби з дезертирством. По закінченню гарячої фази українсько-більшовицьких війн Олександр Королевич завершив своє навчання у Києві 1924 року.
Так, біографія Леся Гоміна може здатися дещо контрверсійною, зважаючи на злочини більшовицького режиму супроти українців. Разом з тим, Лесь Гомін був одним із культурних діячів, завдяки котрим українська ідентичність змогла існувати надалі, попри жахи червоної окупації.
Творчість і громадська діяльність
У 1924 році поет повертається у рідні Черкаси, де він отримав посаду відповідального секретаря окружної газети «Радянська думка». Протягом 1924-1928 років Олександр Королевич показав себе як плідного літератора і організатора. Працюючи у газеті, Олександр взяв собі псевдонім Лесь Гомін. Псевдонім усе частіше з’являвся під статтями, рецензіями і нарисами, опублікованих на сторінках різних часописів. Так у літературному світі народився Лесь Гомін – поет сучасності.
У середині 1920-х років Лесь Гомін став ініціатором і керівником черкаської філії відомого літературного об’єднання «Гарт». Також Лесь Гомін взяв на себе керівництво однойменною театральною студією. Поету допомагали такі видні діячі, як Іван Семиволос, Василь Півторадні, Ярмолай Ясиновий та інші – усі вони були членами осередку «Молодняк».
Не менш вдалим видався «молдавський період» творчості Леся Гоміна. Протягом 1928-1929 років поет жив і працював у місті Балта – тодішній столиці Молдавської Автономної Республіки. Тут поет без проблем отримав роботу в ще одній газеті – «Червоний орач». Завдяки організаторським і комунікативним здібностям Лесю Гоміну вдалося згуртувати навколо себе цілу редакцію. Серед працівників газети був присутній ще один відомий черкаський поет – Дмитро Майборода, член Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Перебуваючи у Балті, Лесь Гомін зібрав багато матеріалу і спостережень за життям місцевого багатонаціонального населення. Саме досвід «молдавського періоду» був покладений в основу майбутнього роману «Голгофа» (1934).
Найуспішнішим видався «одеський період» творчості. Так, коли редакцію газети «Червоний орач» перевели до Тирасполя у 1929 році, Лесь Гомін переїхав до Одеси, тодішньої культурної столиці України. Лесь Гомін став редактором Одеської кінофабрики, літконсультантом Одеського театру опери і балету, а також членом редакційної колегії журналу «Металеві дні». Що найголовніше, у 1934 році Лесь Гомін був прийнятий до Спілки письменників України. 1934 рік, дійсно, став ключовим у житті поета: тоді ж світ побачили його оповідання «Контрольна цифра», повість «Куточок серця», а ще на сторінках «Металевих днів» були опубліковані фрагменти з роману «Голгофа». У цей же період йшла робота над створенням епічного твору «Дружба».
Сталінські гоніння проти поета
У 1935 році почалась активна фаза політичних репресій в СРСР. В Україні сталінський НКВС особливо переслідував інтелігенцію, якій приписували «буржуазний націоналізм». На жаль, репресивного удару зазнав і Лесь Гомін, якого виключили зі Спілки письменників України, заборонивши друкувати у Києві роман «Голгофа», який вже був повністю готовий у рукописному варіанті. Політичне переслідування дуже виснажувало нервову систему поета, через що стан здоров’я Леся Гоміна значно погіршився.
Письменник змушений був покинути Одесу і попрямувати до Москви, де він прожив до липня 1939 року. Німецько-радянську війну 1941-1945 років поет застав у Ніжині, де жив з перервами з 1939 по 1958 роки.
У 1941 році Лесь Гомін спробував потрапити на фронт, але медична комісія не дала згоди, зважаючи на слабке здоров’я поета. Тому під час евакуації Лесь Гомін відправився до міста Ленінськ (нині це Асака, Узбекистан), де невтомно працював педагогом, а потім й директором школи. За свою вчительську діяльність Лесь Гомін був нагороджений медаллю«За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945».
Навіть після війни Лесь Гомін усе ще мав труднощі із працевлаштуванням, психологічним тиском і проблемами зі здоров’ям. В останні роки життя Лесь Гомін вирішив повернутись до Черкас, де він і помер від хвороби у 1958 році.