Великі люди пізнаються не лише за великими завоюваннями чи заснуванням чогось більшого. Навіть «маленька» в історичних масштабах людина може творити дивовижні речі чи відзначитись великою самовідданістю. Мало хто може яскраво вирізнитись альтруїзмом і особистою хоробрістю, і саме про таких людей ми поговоримо у цій статті. Детальніше на cherkaski.info.
Федір Задорожній – ветеран і громадський діяч
Федір Задорожній народився 24 лютого 1918 року у селі Штерівка, що у Луганській області. У молодості закінчив Ленінградський інститут механізації та електричного господарства. Федір Задорожній пройшов німецько-радянську війну 1941-1945 років на Карельському фронті, де він отримав поранення у груди. Чоловікові пощастило вижити, оскільки у нього влетів цілий шматок від розірваної гранати. Так цей шматок і залишився у грудях Федора Задорожного до кінця його днів. За відвагу на фронті Федір Задорожний був нагороджений орденом «Вітчизняної війни І ступеня», «Знаком Пошани», «За відвагу» та «За героїчну оборону Заполяр’я».
Зважаючи на серйозне поранення, чоловіка відрядили до бригади, яка займалась відбудовою промисловості на Донбасі. Уже після закінчення війни Федір Задорожний прибув до Черкас у 1959 році із завданням провести реконструкцію промисловості як самого міста, так і області. Успіхи Федора Задорожного у сфері повоєнної відбудови принесли йому славу і пошану.
Федір Задорожний був прихильником і популяризатором думки про покращення становища в українській армії. На думку ветерана, людей у формі мають завжди поважати, бо хто, як не вони, мають захищати землі від ворога? Армія – це не покарання чи каторга, а честь та гордість. Федір Задорожний постулював цю думку ще задовго до початку російсько-української війни, але його слова згодом були перевірені історією.
Нове обличчя Черкас
У 1963 році Федора Задорожного назначають головою виконавчого комітету міста Черкас. На посаді ветеран пробув до 1965 року, отримавши важливий адміністративний досвід, після чого став керівником обласним комунальним господарством.
Під керівництвом Федора Задорожного у Черкасах була модернізована уся соціальна інфраструктура міста. За короткий проміжок часу у мешканців Черкас з’явився широкий доступ до газу і водопостачання. У другій половині 1960-х років більшість автомобільних шляхів і тротуарів були покриті асфальтом. Також були збудовані нова система каналізації, мережа ТЕЦ, була завершена електрифікація міста, внаслідок чого у Черкасах вперше з’явився тролейбусний транспорт.
За великі заслуги перед містом і досягнення у справі будівництва соціальної, транспортної та енергетичної інфраструктур Федір Задорожний був нагороджений «За трудову відзнаку», «За успіхи у народному господарстві», а у 2000 році посмертно був нагороджений пам’ятним знаком «За заслуги перед місто Черкаси» III ступеня.
Іван Гук – видатний лікар-уролог
Іван Гук народився 26 листопада 1935 року у селі Калагорлівка Тернопільської області. Здобув медичну освіту в Івано-Франківському медичному інституті у 1958 році. З 1960 року Іван Гук розпочав свою медичну кар’єру у Черкаській міській лікарні №1.
Зусиллями Івана Гука у Черкаській міській лікарні №1 у 1964 році було створене урологічне відділення, яке очолював сам лікар з моменту організації та аж по 2000 рік. Керуючи своїм відділенням, Іван Гук запровадив у Черкасах практику пластичних операцій для народжених з вадами у сечо-статевій системі. У першу чергу це стосувалося дітей, чий організм можна було оперативно врятувати від негативних наслідків. Загалом Іван Гук впровадив 15 нових методів діагностування та лікування, провів понад 15 тисяч оперативних втручань. Була проведена величезна виховна робота, у результаті якої Україна отримала 10 нових лікарів-урологів. Іван Гук став автором чотирьох наукових праць і 21 лекції.
За прогрес у розвитку нової урологічної галузі у черкаській медицині Іван Гук здобув звання «Почесного громадянина міста Черкаси» і «Заслуженого лікаря України». У 1983 році нагороджений медаллю «За доблесну працю», у 1986 – орденом «Знак пошани». У 1999 році Івана Гука нагородили пам’ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» III ступеня. Нагороду лікар здобув за неймовірну відданість своїй справі, завдяки чому були врятовані тисячі життів.
Олександра Шулежко – черкаська праведниця світу
Олександра Шулежко народилась 28 травня 1903 року у селі Михайлівка, що на Черкащині. Початкову, середню і вищу освіти здобула у рідному місті, закінчивши місцеву земську школу та Черкаське педагогічне училище.
У 1921 році вийшла заміж за священника Федора Шулежка, який згодом був репресований сталінським режимом у 1937 році. Родина залишилась без годувальника, а у сім’ї нараховувалось чотири дитини (два сини та двоє дочок). Олександра Шулежко виживала як могла, тому у 1937-1941 роках вона старанно виконувала обов’язки виховательки у Черкаському дитячому садку №4. Пізніше Олександра Шулежко добилась посади завідувачки дитячого садку.
У перші місяці нацистської окупації (серпень-жовтень 1941 року) Олександра Шулежко намагалась працювати у звичному режимі, але цьому завадив великий потік безпритульних дітей, яким загрожувала голодна смерть. У жовтні Олександра Шулежко організувала будинок для безпритульних дітей, директоркою якого стала вона сама. За час німецької окупації Черкас (до моменту 14 грудня 1943 року) Олександра Шулежко разом зі своїм персоналом врятувала життя 102 дітей. 25 дітей мали єврейське походження, тому тут вони перебували під вигаданими іменами та національностями. Вихователька помістила єврейських дітей в ізолятор для інфекційно хворих, аби ускладнити можливість викриття своєї діяльності.
Попри усю конспірацію та обережність, Олександрі Шулежко нерідко докучали черкаські поліцаї, які писали на неї доноси. На щастя, Олександра добре знала німецьку мову, тому жінка легко переконала нацистського гебітскомісара у безґрунтовності звинувачень. У 1943 році, коли посипалась німецька оборона на Дніпрі, нацистська влада наказала евакуювати притулок на захід. Так Олександра Шулежко зі своїми вихованцями потрапили до села Соболівка у Вінницькій області, однак навесні 1944 року притулок вже повернувся у Черкаси.
Як тільки закінчилась німецько-радянська війна, Олександра Шулежко потрапила під удар радянської репресивної машини: їй закинули несправедливе звинувачення у співпраці з окупаційною владою, через що вихователька була позбавлена права на педагогічну діяльність, яка забезпечувала жінку та її родину. Тож до 1963 року Олександрі Шулежко довелося працювати медичним реєстратором у Центральній поліклініці міста Черкаси.
Тільки з кінця 1960-х років влада звернула неупереджену увагу на заслуги Олександри Шулежко: у 1968 році жінка отримала партизанський квиток, а у 1985 колишня вихователька була нагороджена орденом «Вітчизняної війни II ступеня». Тільки за рік після смерті Олександри Шулежко її ім’я було внесено до українського списку «Праведників народів світу» за порятунок єврейських дітей під час Голокосту.