Петро Вескляров — легендарний актор, казкар відомий як Дідусь Панас. Це людина, яка щовечора тішила цікавою казочкою з телеекранів кілька поколінь дітлахів. Його унікальне привітання “Добрий вечір вам малята, любі хлопчики й дівчата” переносило багатьох в якийсь чудернацький світ, де панує доброта, спокій, мир. Крім цього, віщувало дуже цікаву пригоду. Більше на сайті cherkaski.info.
Перші кроки в театрі
З’явився на світ Петро в Черкаській області в невеликому містечку Тальне 10 червня 1911 року. Справжнє ім’я хлопчика Пінхас Векслер, він походить із єврейської родини. У списку архіву Тального є прізвище батька Петра.
Родина хлопчика була небагатою. Коли прийшла радянська влада, Векслери вступили в комуну, об’єдналися з кількома сім’ями й звели двоповерховий будинок. Таким чином, кожна сім’я мала невелику кімнату, інше майно було спільним.
Петро з дитинства любив виступати на сцені. Коли йому виповнилося 17 років, він почав відвідувати місцевий драмгурток.
У 1929 році до Тального з гастролями прибув Черкаський пересувний театр, яким керував режисер Громов. Спочатку вони показали свою виставу, пізніше на сцену вийшла трупа місцевого драмгуртка. Громов одразу помітив Весклярова і після виступу запросив юнака працювати в професійному театрі. Голова комуни переконував Петра приймати пропозицію. Таким чином, незабаром він став найкращим актором театру.
Життя “на волосині”
Коли почалася Друга світова війна, Весклярова мобілізували у військовий підхідний театр Південно-Західного фронту. Якось у дуже стислі терміни його трупа готувала виставу на підтримку військових. Прем’єра відбулася на Бориспільському аеродромі, проте закінчилася сумно, бо всі присутні потрапили в оточення. Учасників відразу відправили в табір для полонених. Там чоловік представився Петром Вескляровим. Врятуватися від смерті вдалося завдяки своєму нетиповому вигляду і знанню української мови.
Восени 1941 року гітлерівці відпустили додому багатьох полонених, зокрема й Петра. Опинившись на волі чоловік почав думати куди податися. Повертатися в рідні Черкаси не можна, бо всі люди знали про його походження, тому 2 роки окупації Вескляров перебував у столиці.
У 1946 році Петро демобілізувався і повернувся в фронтовий театр. Він хотів переїхати жити до Києва, але влада заборонила через те, що під час війни перебував на окупованій території, направили до Луцька.
Це не завадило Весклярову продовжувати свою театральну кар’єру. Він працював у Волинському театрі, де переважно виконував класичний репертуар. У 1949 році взяв шлюб з жінкою Галиною, яка працювала секретарем у театрі. Незабаром у пари народився первісток.
Кар’єра в кіноіндустрії
У 1958 році життя Петра змінилося. У цей період кінорежисер зі столиці Віктор Іванов завітав до Луцька в пошуках талановитих артистів для фільму “Олекса Довбуш”. Іванов запросив Весклярова до Кіностудії ім. Довженка.
Вескляров показав себе на кінопробах дуже добре, відтоді й почав дебютувати в кіно. Пізніше Івченко запропонував Петру зіграти у фільмі “Іванна”.
У 1959 році Вескляров знявся в 5 кінокартинах Кіностудії ім. Довженка. Незабаром він перейшов працювати до штату кіностудії.
Після цього почалася справжня драма в житті актора. Його дружина Галина не хотіла переїжджати до столиці, тому перед чоловіком стояв вибір — кар’єра або сім’я. Після довгих роздумів, сварок Петро все ж обрав кар’єру і переїхав до Києва. На цьому його шлюб розпався.
У Києві на нього чекало нове життя, прибувши до столиці кіностудія виділила молодому акторові кімнату в гуртожитку, де він оселився. За рік актор грав по кілька ролей, він часто отримував пропозиції грати в кіно від багатьох знаменитих режисерів.
Важливим у кар’єрі Петра виявився 1962 рік. У той період Українське радіо оголосило про пошук нового ведучого на передачу “Вечірня казка з Дідусем Панасом”.
На кастинг прийшло понад 150 осіб, серед них був і Вескляров. Він зміг успішно пройти прослуховування, зачарувавши головного режисера своїм тембром та манерою красиво говорити. Його обрали, він став дідусем Панасом.
У 1969 році почали транслювати вечірню казку на телебаченні. Петро Вескляров одягнув гарну вишиванку, сиву перуку, сів за стіл і почав розповідати малюкам казки. Програма “Вечірня казка з Дідусем Панасом” транслювалася щодня протягом 17 років.
Весклярова полюбили діти, щоразу після виходу програми до редакції надходило багато листів, у яких малюки надсилали свої малюнки, вірші, а батьки дякували ведучому.
На жаль попри великий успіх, акторові мало платили. За кожен свій випуск, кумир мільйонів дітей отримував лише 16 рублів. Тобто за місяць його зарплатня становила 64 рублі. Варто зазначити, що такі гроші отримувала прибиральниця на кіностудії.
Актор ледве стягував кінці з кінцями, тому у вільний час від роботи доводилося їздити по селах, влаштовувати там творчі зустрічі, що теж приносило додатковий дохід.
Телевізійна кар’єра Весклярова закінчилася в 1988 році. Вік давався взнаки, чоловік почав забувати тексти казок, робив великі паузи на ефірі.
Звільнили знаменитого артиста негарно. Вкотре він прийшов на ефір і йому повідомили, що більше його послуг не потребують.
Образа Весклярова була настільки сильною, що він більше жодного разу не приходив до телецентру і ніколи не відповідав на телефонні дзвінки своїх колег.
У 1994 році серце легендарного актора перестало битися. У рідному Тальному люди вшанували пам’ять свого земляка. У 2018 році там відкрили меморіальну дошку, на якій Петро Вескляров зображений в образі Діда Панаса. Меморіал установили на фасаді школи, адже саме там був розташований будинок, в якому народився легендарний актор, кумир дітей.