На початку 20 століття в Черкасах відбувалися злочини мало не щодня. Причому крадії були настільки професійні, що примудрялися “обчистити” свою жертву де завгодно без докорів сумління. Більше на сайті cherkaski.info.
Базарні “професії”
У 20 столітті кримінальне середовище в нашому місті було різноманітним. Аналізуючи інструкцію чинам поліції за 1905 рік можна побачити визначення 25 основних спеціальностей злочинців, кожна з них була представлена кількома різновидами.
Головною столицею бандитизму вважався Київ. Повітове місто Черкаси для пройдисвітів було менш привабливим, ніж заможна столиця, однак і тут були свої злодії та кримінальні авторитети.
Про те, що місцева поліція не гуляла, свідчить факт єдиного наявного адміністративного поділу: Черкаси на Смілянській розмежовувалися на території Першої та Другої поліційних частин, а на території скверу ім. Богдана Хмельницького на початку 20 століття розташовувалася в’язниця.
Махінації та крадіжки найчастіше відбувалися на базарах, а ще добре крали на багатоденних ярмарках, які проводилися в Черкасах 4 рази на рік.
Старий базар був розташований неподалік в’язниці. Нова базарна площа знаходилася на нинішній Соборній.
У торгівлі промишляли кілька груп злодіїв. “Шопенфелери” – універсали, “радикюльники” – мали чітку спеціалізацію, про яку зрозуміло із самої назви. Вони крали продукти, одяг, коштовності, гроші з каси. Цікаво й те, що королева злодіїв Сонька-Золота ручка змолоду теж “чистила” крамниці, щоправда, ювелірні. Але як майстерно вона це робила! Просто під носом у продавців крала необроблені діаманти й щоразу забирала по кілька штук дорогоцінних каменів. Чарівна аферистка просто змащувала долоню і пальці медом.
Вкрасти щось із полиці для професіонала не так складно, а ось обдурити крамаря під час розміну купюр — це зовсім інше. “Ломачі”, “міняйли”, “утримувачі” настільки вміло пересували банкноти, що у фартух продавця потрапляла третина розміняної суми.
Варто зазначити, що товар до крамниці також потрапляв не завжди, адже працювала група “гужовиків”, яка складалася з групи молодих хлопців. Вони крали все підряд просто під час перевезень, дуже часто промишляли на ярмарках.
На початку 20 століття конокрадство було однією з найавторитетніших злочинних спеціальностей. Найбільше прославилася Жашківщина. Існує легенда, що місцеві знамениті катакомби викопали злодії для переховування в них крадених коней.
“Кишенькові злодії” у справі
Окремої уваги заслужили черкаські “кишенькові злодії”. Ці кримінальні таланти дуже любили свободу, тому працювали поодинці. Досить часто крадіжки відбувалися під прикриттям накинутого на руку плаща, допомагала газета, портфель та інші предмети.
У такій ювелірній роботі злодії використовували спеціальні інструменти, інколи створені вручну, адже жертва не повинна була ні про що здогадатися, а тим паче помітити, що її грабують. Серед інструментів використовували пінцети, щипці, маленькі леза, вставлені в прикраси.
Досить цікавий факт, коли злодій виходив на промисли, поруч із ним біг дворовий собака. Досить часто в зубах цього собаки опинялися крадені коштовності. Як виявилося, для таких цілей дресували собак, а ті ставали хорошими помічниками.
Найнижчий чин, еліта
На найнижчому рейтингу в кримінальній класифікації перебували “стрілки”. Вони боялися йти на ризик, напевно, не вистачало мужності, тож аби жертва дала їм грошей, прикидалися каліками, душевнохворими й таким чином жебракували. За день “стрілки” могли заробити пристойну суму. Найчастіше ходили біля церков, магазинів, одним словом, у місцях із високою прохідністю.
Кримінальну еліту складали великокаліберні шахраї. Більшість цих людей були талановитими, нерідко мали благородний родовід, вищу освіту. Збагачувалися вони, нехтуючи всіма законами моралі. За об’єктами посягання ці аферисти поділялися на 2 групи. Перша — вчиняла злочини проти державної власності: фальсифікації, підробка документів. Друга — прокручувала менш небезпечні афери з приватною власністю. Учасники таких угрупувань займали гарні посади, проте навіть це не ставало на заваді, бо хотілося якомога більше грошей.
Найчастіше займалися продажами фальшивих коштовностей, одружувалися із заможними панянками, які після шлюбу їх забезпечували. Багато авторитетів любили відвідувати гральні будинки, проводили весь свій час за грою в карти. Були й ті, які організовували фіктивні благодійні товариства, нібито допомагали дітям-сиротам, хоча насправді мільйони йшли злодіям у кишеню.
Черкаська поліція ганялася за “кишеньковими злодіями”, “стрілками”, але кримінальну еліту не чіпала. Бо щомісяця ватажок угруповання проплачував певну суму керівництву поліції, і таким чином за домовленістю ніхто нікого не чіпав.
Коли до влади прийшла радянська влада, почалася нібито активна боротьба зі злочинністю в місті. Хоча насправді, нічого не змінилося, почали з’являтися нові банди зі своїми “суперсучасними” схемами крадіжок.