Українська земля завжди була багата на таланти. Особливо музичні. Чи то мова українська, співуча, мелодійна, тому причиною. Або, мабуть, наша природа з її широкими степами, величними лісами, мальовничими горами. Де повітря чисте і дзвінке, а слух пестять пташині співи та дзюрчання струмків. Напевно – все разом. А ще душа українська, відкрита музиці та пісням, що споконвіку створював народ.
Було в Україні багато талановитих виконавців у минулому. Є такі й серед сучасників. Одна з них – Лідія Зайнчківська, бандуристка та володарка чудового драматичного сопрано. Більше на cherkaski.info.
Талановита дівчинка Ліда з села Тіньки
Село Тіньки затишно розташувалося на березі Дніпра. Тут у 1961 році й народилася дівчинка Ліда. Її сім’я, з глибоким козацьким корінням, співати любила та вміла. А бабуся Марія зовсім з піснею не розлучалася, навіть коли хворіла. І онуку навчала з самого дитинства. Так дізналася Ліда красу народної української пісні – сидячи з бабусею вечорами біля будинку на лавці, слухаючи та приспівуючи. А співало дівчисько так чисто і голосно, що сусіди чули її навіть через зачинені вікна.
З восьми років Ліда почала відвідувати місцеву музичну школу. Навчалася співу та грі на бандурі, яку купив тато. Він бачив любов доньки до музики і вибрав в магазині найкращий інструмент.
Усі шість років навчання в музичній школі Ліда була серед найкращих учениць. І у загальноосвітній школі не відставала, п’ятірка була її основною оцінкою. Батьки бачили талант і старанність дівчинки та погодилися відпустити її після закінчення 8-го класу до Черкас, в музичне училище. Досі з вдячністю згадує Лідія Іванівна своїх викладачів – Л.Ф.Бридько, що викладала гру на бандурі, та тенора Ф.П.Кондрата, який навчав дівчину вокалу.
Потім була Київська консерваторія. Ліда змогла пройти всі щаблі відбору, склала десять іспитів і була прийнята серед п’яти щасливиць, які витримали всі випробування.
І знову навчання. Ліда вдосконалювала володіння улюбленим інструментом та відточувала вокальну майстерність.
Тут, у консерваторії, було створено тріо бандуристок «Вербена». До його складу увійшли Лідія та ще дві студентки: Люда Ларікова та Оля Каліна. Дівчата багато репетирували, разом із викладачами складали репертуар та виступали на всіх студентських концертах. І не тільки. Ще студентками дівчата брали участь у закордонних гастролях – небаченому для тодішнього Радянського Союзу диві! За виступи отримували валюту і всю її витрачали на подарунки рідним – вдома використовувати її не було де.
Лідія Зайнчківська та тріо “Вербена”
Після вибуху Чорнобильської АЕС Лідія повернулася до Черкас. Тріо більш не існувало, дівчата роз’їхалися. Лідія на той час вже була одружена з Миколою Зайнчківським, теж артистом. Почала працювати у Черкаській філармонії, але мріяла відновити улюблений колектив. Розшукала Люду та Олю, вмовила переїхати до Черкас. Вдалося допомогти з житлом та роботою для їхніх чоловіків.
І тріо “Вербена” знову зазвучало під склепіннями Черкаської філармонії! Три виконавиці, три чудові голоси, такі різні, але об’єднані однією музикою, одним співом, однією душею радували слухачів десятки років! Багато гастролювали в Україні, були й закордонні поїздки. У їхній географії не менше 30 країн і навіть виступ перед королем Йорданії!
Успіх був цілком заслуженим. Виконавиці не боялися експериментувати, включали до репертуару не лише народні, а й класичні пісні. Першими ризикнули змінити манеру гри на бандурі – відмовились від стільців, а інструмент для зручності встановили на невеличку підставку. Якось вийшли на сцену не з традиційно темними, а з білими інструментами. Змінювали народні костюми на сучасні. І завжди чудово співали та грали. За це публіка незмінно приймала їх із захопленням та вдячністю.
Тріо “Вербена” брало участь у різноманітних конкурсах та було їх лауреатами. В 1999 році всі три учасниці отримали звання народних артистів України. Звичайно, успіх колективу – це плід їхньої спільної праці. Але його натхненником та лідером усі ці роки залишалася Лідія Зайнчківська.
Минали роки, покинули тріо Людмила та Ольга, з’явилися нові чудові виконавиці: бандуристка Наталія Мамалига та флейтистка Інга Міхаль. Репертуар оновлювався, звучав по-новому, але незмінно блискуче.
Трохи про особисте життя та роботу
Весь цей час Лідія Іванівна продовжувала працювати у Черкаській філармонії. У 2013 році була призначена на посаду художнього керівника. Під її керівництвом репертуар колективу наповнився новими програмами, які стали привабливими як для дорослих, так і для дітей. Було оновлено нотну бібліотеку. Відвідувати філармонію стало набагато цікавіше.
З 2017 року Зайнчківська – працівник Черкаського національного університету. Має багато справ і крім університету. Керує ансамблем “Мелодія”. Намагається відкрити кафедру музичного мистецтва. Працює викладачем вокалу у дитячій музичній школі. Вона – засновник міжнародного конкурсу скрипалів ім. М. Полякіна. І, звичайно, як і раніше, учасник тріо “Вербена”.
А ще – щаслива дружина, мати, бабуся. З чоловіком Миколою Лідія Іванівна у щасливому шлюбі з часів студентства. Він – заслужений артист України, працює у Черкаському драматичному театрі. Син Віталій не пішов батьківським шляхом, займається зовнішньоекономічною діяльністю. Ще в неї є чудова онука Настуся.
Лідія Іванівна завжди любила готувати, читати, вишивати хрестиком, мандрувати. І мріяла, щоб колись з’явилося більше вільного часу на те, щоб зайнятися собою. Але для неї це ніколи не було приводом для смутку, бо Лідія Зайнчківська – жінка, яка любить свою справу та щаслива у своїй родині!