Сьогодні ім’я Тараса Цимбалюка, зірки “Кріпосної”, “Спіймати Кайдаша”, “Чорний ворон” та інших популярних фільмів та серіалів, відоме майже кожному українцю. За творчим та особистим життям улюбленого актора стежать мільйони очей, адже кожен фільм або вистава за його участю стає справжньою подією в культурному житті України.
Але серед шанувальників з усіх куточків України, є ті, хто відноситься до Тараса з особливою пристрастю та увагою. Як можна здогадатися, це жителі Черкащини, краю де майбутній актор народився та виріс, де сформувалися його характер та світогляд. Тарас відповідає своїм землякам взаємністю – у численних інтерв’ю актор завжди зізнається в любові до своєї малої батьківщини, її багатої історії та мальовничих краєвидів”.
Хто сприяв розвитку кращих якостей хлопця, який вплив на його особистість мали його найрідніші люди, та які події з дитинства залишили слід у серці актора? Більше на cherkaski.info.
Майбутнього актора мало не загубили на зимовій дорозі
16 грудня 1989 року в родині викладачів з Корсунь-Шевченківського відбулася щаслива подія. У історика Василя Васильовича та викладачки французької мови Тетяни Василівни, які вже виховували восьмирічну доньку Ольгу, народився син, якого назвали Тарасом.
Як відомо, дев’яності роки в які зростав хлопчик, були буремними та непростими для незалежної України. Звісно, батькам доводилося нелегко, але вони робили все, аби їхні діти виросли порядними людьми та гідними громадянами молодої держави.
Сестричка Тараса мріяла, що в родині народиться ще одна дівчинка, яка стане їй подружкою, з якою можна буде грати у ляльки та займатися іншими дівочими справами. Тому, за словами Тараса, його раннє дитинство пройшло у колі сестри та її подруг, які іноді відточували на хлопчику навички нанесення макіяжу, а іноді саджали його серед “учнів”-іграшок під час гри “в школу”.
Актор і досі з посмішкою згадує кумедний випадок, коли сестра мало не загубила його. Трапилося це взимку. Сестра з подругою везли малюка на санках в дитячий садок, і так захопилися розмовою, що навіть не помітили, коли санчата перекинулися і їхній пасажир опинився у снігу. Лише за кілометр дівчата схаменулися, та кинулися шукати хлопчика, який весь цей час сидів на засніженій дорозі та лив гіркі сльози. На щастя, все закінчилося добре. Дівчата заспокоїли Тараса та благополучно доставили його до місця призначення. І досі в Тарасовій сім’ї зі сміхом згадують цей випадок.
Тарас Цимбалюк з сестрою
“Синтез розбишаки і вчительського сина”
Минали роки, безтурботне дитинство залишилося у минулому, коли Тарас пішов до школи. Діти вчителів добре знають, що в школі, де працюють батьки, їм доводиться нелегко – вимог до них більше, а ось можливостей бешкетувати набагато менше, ніж у інших учнів, бо батьківські очі завжди поруч.
“Було розуміння, що у тебе певні обов’язки. Я знав, що мені треба спочатку прочитати 40 сторінок книги, які тато просить. А потім я йду з хлопцями грати в футбол, скільки захочу. І це нормально”, – ділився Тарас Цимбалюк в інтерв’ю.
Батькам вистачало мудрості надавати синові досить самостійності та з повагою відноситися до його захоплень та мрій, за що Тарас й досі вдячний їм. За його словами
“Мої батьки-вчителі, постійно були з головою занурені в роботу, тому в моєму дитинстві нагляду батьків було обмаль. Через це у мені був присутній такий якийсь синтез розбишаки і вчительського сина. Я прожив таке, знаєте, повнометражне дитинство в своєму рідному місті”, – ділився актор.
Він із задоволенням згадує шкільні роки – веселі зустрічі з друзями, постійні репетиції, участь у фестивалях, відвідування комп’ютерного клубу, смачні обіди в шкільній їдальні… Тарас зізнається, що і досі запах шкільних супу або котлет і досі повертає його у ці щасливі часи.
“Великий Корсунський експеримент”
Він вдячний батькам і за те, що вони не стали заперечувати йому вступити навчатися на актора. В дитинстві Тарас і думки не мав про акторську кар’єру. Як і багато хлопців він мріяв стати футболістом і за будь-якої нагоди завзято бігав за м’ячем. Все змінилося після восьмого класу, коли хлопець став брати участь у виступах шкільної команди КВК. Йому настільки сподобалося грати на сцені, перевтілюючись у різні образи, що в старших класах він став мріяти про акторську кар’єру. Батьки не стали заперечувати синові, хоча до його вибору спочатку поставилися насторожено. Адже їхня віра в сина виявилися сильнішими за сумніви, і Тарас відправився підкорювати столицю.
“Для Корсуня це був великий експеримент – вступати на акторський відділ. У 2000-і всі навчалися на юристів, тому вчинок батьків можна назвати певною авантюрою – віддавати дитину з Корсуня вчитися у театральному закладі. Але я сказав батькові, що хочу вступити на факультет акторської майстерності, і вкотре дякую батькам, що вони підтримали мене і дали шанс”, – ділився актор в інтерв’ю.
Батько був і залишається для хлопця незаперечним авторитетом. Відомий літературознавець та історик, Василь Васильович не тільки прищеплював синові любов до рідної мови, рідної землі та її героїв, але й був найкращим прикладом у ставленні до життя, роботи, близьких людей тощо. За словами актора, він прагне бути схожим на свого батька, адже вважає себе його однодумцем, з яким можна відверто обговорити і політичні події, і враження від книжок або музики, і навіть відносини Тараса з дівчатами. Втім тато ніколи не нав’язує сину свою думку і це є дуже важливим для Тараса.
“Ніколи не змушував мене… тільки подавав приклад, і мені завжди хотілось все робити як він…”, – зазначив актор.
На честь батька актор навіть зробив тату з батьківським підписом. Але серед тату актора це не єдине, яке нагадує йому про тепло рідної оселі. Ще одне тату – номер телефону бабусі, яка за життя завжди турбувалася про всіх і часто телефонувала рідним.
Тарас Цимбалюк з батьками
“Бабуся, вибач”
Як зізнається актор, великий вплив на його виховання мали не лише батьки, а й улюблені бабусі, татова мама – Маруся і мамина – Люба.
“Ми маємо рухатись! Моя покійна бабуся Маруся, завжди казала, що це основа її нормального самопочуття! То була її філософія. Вона реально була для мене титаном у багатьох внутрішніх становленнях. Знаєте, тим титаном, до якого тобі ментально буде завжди далеко. І ти це вже змалку чітко усвідомлював”, – писав Тарас у соціальній мережі.
Приклад 90-річної бабусі, яка сама копала картоплю на городі, щоб не навантажувати близьких, є для Тараса дуже важливим і цей спогад завжди викликає в нього сльози на очах.
Тарс з бабусею Любою
Не вистачає Тарасу і бабусі Люби, яка пішла з життя майже 10 років тому. Він і досі відчуває провину, що свого часу не приділяв рідній людині достатньо уваги, коли не знайшов часу, щоб купити для бабусі крісло на колесах, яке полегшило б їй пересування.
“В маленьких містах місця, де тусується народ, як правило, можна перелічити на пальцях однієї руки… Для вокзального району Корсуня це був, власне, вокзал… То було культовим місцем і для моєї бабусі, котра після 80 років почала мати відчутні проблеми з ходьбою. 2014-го мені спало на думку: треба купити бабусі крісло колісне, щоб можна було возити її на вокзальну площу!”, – поділився Тарас у соціальній мережі.
Але актор весь час відкладав покупку, виправдовуючи це нестачею часу, бурхливим особистим життям, завантаженістю навчанням…
“2015 року бабусі не стало. Я так і не купив те довбане крісло колісне, бо для цього, як виявилося, я був “сильно зайнятий”… Це один з найнеприємніших моментів мого життя, коли я збагнув, що геть неправильно розставив пріоритети… Бабуся, вибач…”, – написав Тарас.
Спогади про улюблених бабусь, яких вже ніколи не буде поруч, назавжди залишилися в його серці, та навчили бути уважнішим до рідних.
Тарас Цимбалюк з мамою на городі у Корсуні
Зараз незважаючи ні на що, він завжди знаходить час, щоб приїхати до рідного Корсуня навідати батьків, допомогти їм та просто побути поруч.
Джерела: www.instagram.com/taras.tsymbaliuk, www.facebook.com/tarastsymbaluk, life.nv.ua, tsn.ua, politeka.net, novy.tv, insider.ua